ВПЛИВ МОДИФІКАЦІЇ НА ПОЛІПШЕННЯ СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПОЛІМЕРНИХ МАТЕРІАЛІВ

Використання модифікованих матеріалів для тимчасового захисту поверхні виробів із металів від розвитку процесу корозії на їх поверхні дозволяє економити дорогий час і працю. При цьому попередньо не потрібно готувати поверхню виробів із металів для проведення наступної роботи (збірка, електрозварювання, пофарбування тощо), не потрібно застосовувати очистку, зменшується потреба у сировині, мастилах, вологопоглиначах, а також зменшуються затрати на утилізацію та переробку небезпечних відходів. Новими розробками є матеріали із повним біологічним розкладанням протягом визначеного періоду часу [].
Сучасні способи протикорозійного тимчасового захисту та консервації металевих поверхонь ґрунтуються, в загальному, на ізоляції металевої поверхні від агресивного середовища та заповненні приповерхневого шару хімічно активними парами інгібіторів корозії або пасиваторів поверхні.
Леткі інгібітори корозії захищають метали хімічно чистим мономолекулярним шаром, який забезпечує мультизахист, тобто захищає всі метали та їх сплави. Покриття, створені інгібіторами за методом дифузійного розповсюдження, є найбільш повними та ефективними, усі поверхні, включаючи щілини та інші недоступні частини доступні для інгібіторів і, відповідно, стають захищеними. Бар’єр, який створюють леткі інгібітори корозії, самовідновлюється, навіть в упаковці.
Умови застосування конкретного антикорозійного покриття чи способу захисту визначаються у більшості випадків із врахуванням матеріалу, який необхідно захистити, кількістю об’єктів захисту, станом поверхні, конструкцією металовиробу, який захищають, метеорологічними умовами під час нанесення покриття та експлуатації, часом захисту, типом матеріалу захисту, сумісністю матеріалів.
До специфічних вимог, які висуваються до протикорозійних матеріалів, є гнучкість, еластичність чи крихкість, електроізоляція чи струмопровідність, висока чи низька адгезійна міцність тощо. Задоволення цих вимог, які здебільшого бувають протилежного змісту, досягається підбором матеріалів та методів захисту.
Як об’єкти дослідження було обрано матеріали на основі поліетилену високого тиску (марки 10802-020, 15803-020). Застосування поліетилену як полімерної основи обумовлено його високими фізико-механічними характеристиками (високий опір надриву, надрізу, високі показники міцності під час розтягування і видовження під час розриву, термомеханічні показники, висока еластичність), технологічними та хімічними властивостями, а також задовільними бар’єрними характеристиками (низькі значення показників водо-, та паро- та газопроникності). Вибір інгібіторів корозії визначався ефективністю їх дії під час захисту металевої поверхні, величиною температурного інтервалу застосування, сумісністю з іншими компонентами та матрицею, величиною тиску насиченої пари та низькими токсичними властивостями. У роботі були використані такі інгібітори: циклогексиламінбензоат ЦГАБ (С6Н11)NH3+ (С6Н5СO2-); ДЦГАБ дициклогексиламін бензоат (С6Н11)2NH2+ (С6Н5СO2-); КЦА циклогексиламоній вуглекислий С6Н11NH3+HCO3-; ХЦА циклогексиламоній хромовокислий С6Н11NH3+HCrO4-. Г-2.
З метою полегшення переробки і сприяння суміщенню інгібіторів з основою до складу полімерної матриці вводилися пластифікатори.
Оцінку якості захисних інгібіторомістких полімерних матеріалів проводили із застосуванням методу прискорених досліджень на довговічність.
Встановлено, що у плівках без інгібіторів, а також плівках з малим процентним вмістом додатків опір змінювався не стрімко. Різке пониження електроопору спостерігалося в інгібованих зразках на 20 – 22 добу, в неінгібованих або з малим вмістом інгібітора плівках – після 24 діб перебування в агресивному середовищі.
1. Биоразлагаемые электретные пленки на основе полиэтилена / [Е.П. Гончарова, Л.С. Пинчук, М.В. Короткий, О.А. Ермолович] // Материаловедение. – 2009. - № 8. - С. 58-64. 2. Пинчук Л.С. Полимерные пленки, содержащие ингибиторы коррозии / Пинчук Л.С, Неверов А.С. М.: Химия, 1994. 176 с. 3. Речиц Г.В. Полимерные противокоррозионные пленки / Г. В. Речиц. – Минск: БелНИИНТИ, 1991. – 43 с.