ПРОФЕСІЙНА САМООЦІНКА ЯК ФАКТОР УСПІШНОСТІ МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ

Л. Б. Волошко
кандидат педагогічних наук, доцент
А. О. Волошко
студентка магістратури спеціальності «Переклад»,
Полтавський інститут економіки і права, Україна


ПРОФЕСІЙНА САМООЦІНКА ЯК ФАКТОР УСПІШНОСТІ МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ

Проблема формування професійної самосвідомості майбутніх фахівців соціономічних професій має значний інтерес для теорії та практики професійної освіти. Актуальним завданням є з’ясування соціально-психологічних механізмів становлення професійної Я-концепції студентів соціономічних професій, зокрема формування їхньої адекватної професійної самооцінки, без якої неможливе успішне оволодіння професією.
Аналіз наукової літератури з психології та педагогіки вищої школи показав, що професійна самосвідомість фахівця ототожнюється з професійною Я-концепцією, яка включає уявлення людини про себе як про члена професійного суспільства, носія професійної культури, певних професійних норм, правил, традицій. За своєю природою професійна Я-концепція тісно пов’язана з формуванням стійкої схильності до самооцінки власних професійних дій та якостей (Є. Клімов). Професійна самооцінка розглядається як вияв оцінного ставлення людини до себе як професіонала; суб’єктивний критерій професіоналізації [3].
Результати психолого-педагогічних досліджень показують, що проблема самооцінки розглядається в рамках більш загальної проблеми – структури самосвідомості особистості, що поєднує структурні та процесуальні характеристики. Самооцінка − це оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед людей [4]. Самооцінка відноситься до ядра особистості та виконує дві основні функції: захисну - забезпечення відносної стабільності та незалежності, регуляторну - вирішення задач особистісного вибору в усіх сферах діяльності, включаючи професійну [5].
Самооцінку, як психолого-педагогічну категорію, наковці характеризують за різними ознаками. Зокрема, самооцінка може бути: за рівнем адекватності та реалістичності – адекватною та неадекватною (Н. Волкова, М. Фіцула); за рівнем розвитку – високою, середньою та низькою; за особливостями будови – конфліктною та безконфліктною (Л. Волинська, З. Огороднійчук); за характером динаміки – стійкою, ригідною або гнучкою (Л. Фрідман). У психологічній літературі прийнято також розрізняти самооцінку загальну та часткову, абсолютну та відносну (В. Лабунська). Часткова самооцінка – оцінка особистістю окремих якостей – формується на основі загальної, завдяки розвитку в її структурі таких компонентів, як „Я-реальне”, „Я-ідеальне”. Абсолютна самооцінка характеризує відношення до себе без співставлення з іншими людьми, відносна самооцінка – у співставленні з іншими людьми.
Самооцінка, за І. Коном, – є важливим джерелом до розуміння образу „Я”. Р. Бернс характеризує самооцінку як оцінний компонент Я-концепції. Складовими самооцінки є самоповага, самоефективність і локус контролю (А. Бандура).
У психології професійної діяльності розрізняють: самооцінку діяльності – оцінку людиною можливостей виконання реальної або перспективної діяльності; загальну професійну самооцінку – узагальнену оцінку себе як професіонала [1]. Будь-яке відхилення самооцінки від адекватної прискорює та посилює процес професійної деформації, що проявляється в особливостях професійних настанов і стереотипів поведінки, обмеженості спілкування (Р. Грановська).
Самооцінка завжди корелює з рівнем домагань особистості. Реалістичний рівень домагань, що підтверджує адекватні уявлення про свої можливості, виступає важливим фактором особистісного розвитку. Невміння адекватно співвідносити власні потенціальні здібності з реальними вимогами, рівень домагань з особистісними можливостями негативно позначається на кінцевому результаті діяльності, призводить до розвитку підвищеної тривожності, ускладнень у спілкуванні з іншими людьми.
Науковці стверджують, що рівень професійної компетентності залежить від особливостей самооцінки професійно значущих якостей, яка функціонує як компонент професійної самосвідомості та виступає своєрідною проекцією еталона професіоналізму. Для успішного професійного розвитку особистості ефективною є адекватна самооцінка, що за необхідності може змінюватись під впливом набутого досвіду та оцінок інших людей [2]. Особи з адекватною самооцінкою краще мотивовані ефективно виконувати професіональні функції, тому успішно розв’язують складні професіональні завдання.
Розвиток адекватної професійної самооцінки та рівня домагань можливий в умовах спільної діяльності та спілкування в процесі ідентифікації – оцінювання успішності своєї діяльності через механізм ототожнення себе з найближчим оточенням, колегами.
Поділяючи зазначені думки науковців, доходимо таких висновків: 1. Специфічним феноменом у структурі особистості фахівця соціономічної професії є його самооцінка, що виступає мірою адекватно-реалістичного уявлення про себе як професіонала. 2. Професійна самооцінка, як компонент професійної самосвідомості особистості, має кількісні та якісні ознаки, співвідношення та ступінь адекватності яких впливають на поведінку та характер професійної діяльності. 3. Професійна самооцінка виступає одним із критеріїв професійної компетентності, психологічним регулятором професійного становлення фахівця соціономічної професії.
Список використаних інформаційних джерел
1.Дворцова Е.В. Профессиональная Я-концепция и концептуальная модель деятельности // Ананьевские чтения-2001: Образование и психология: Тезисы научно-практ. конф. - СПб.: СПбГУ, 2001. - С. 264-266. 2.Кирьянова Е. Влияние неадекватной самооценки на профессиональную эффективность специалиста // Управление персоналом. – 2000. - № 6. – С. 68-70. 3.Психология труда, профессиональной, информационной и организационной деятельности: словарь / под ред. Б.А. Душкова. – М.: Академ. проект, 2003. – 848с. 4. Словарь практического психолога / сост. С.Ю. Головин.- Мн.: Харвест, 2001.- 976с. 5.Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. - 743с.